000			01650nam a22002417a 4500
003			Uzh_bibl
005			20250326115222.0
008			250326b |||||||| |||| 00| 0 ukr d
020			_c0.80
040			_bукр.
041			_2fre _aukr
080			_a821(477)
090			_a821(477) _bЛ 80
100			_aЛоті, П'єр
245			_aДопоки житиму... _cПерекл. з франц. Степан Пінчук. _hТекст
260			_aКиїв _bМолодь _c1991
300			_a170 с.
520			_aВелетенська могила мореплавців була тут, поряд, рухлива, ненажерлива. Вона вдаряла своїми хвилями в прибережні скелі глухими ударами. Тієї чи іншої ночі доведеться потрапити в її пащу, змагатися, відбиватися там, серед шаленства речей, чорних і крижаних, вони це знали. Та що їм до того! Поки що вони на землі, захищені від цього безглуздого сказу. Отож в убогій похмурій хатині, де шугає вітер, вони, сп'янілі, зваблені солодким одвічним чаром кохання, віддались одне одному, не турбуючись ні про смерть, ні про щось інше.
521			_aДля широкого кола читачів
650			_aЛітературно-художнє видання
655			_vРоман
942			_2udc _cBK
999			_c13674 _d13674