000			02952nam a22002537a 4500
003			Uzh_bibl
008			250523b |||||||| |||| 00| 0 ukr d
020			_a978-966-448-411-1 _c263.41
040			_aукр.
041			_2ukr _aukr
080			_a821(477)
090			_a821(477) _bК 59
100			_aКовбаса, Ірина
245			_aХоди до бабці, обійму _cобкл. А. Колесніченко; гол. ред. М. Савка; макет. А. Олійник; літ. ред. О. Ренн та ін. _hТекст
260			_aЛьвів _bВидавництво Старого Лева _c2025
300			_a192 с. _fВ опр.
520			_aЗнайомтеся — бабуся Стефанія, їй дев’яносто років, і вона сама виховує двох своїх онуків. А вони — її. Зі сміхом, зі сльозами, з купою питань про життя і навіть про плани бабусі після смерті. Бабуся, виявляється, не завжди була бабусею. Колись вона була Стефцею, яку ледь не вивезли німці під час окупації, а потім — Стефанією Петрівною на роботі своєї мрії, а тоді — закоханою Стефою, що несподівано стала вдовою. Онучата — Лежко та Ринка — вони ж курдуплі, які не тікають від халеп, а охоче в них влазять. Бо звідти їх завжди врятує бабусина любов або шпарина під ліжком. А після того — все одно бабусині обійми, найсвятіше, що є між бабцею та онуками. Це їхній знак любові, знак турботи, це там, де можна сховатися від смутку і страхів, де можна зігрітись. Це знак прощення — коли його просять онучки і коли його просить бабуся. «Ходи до бабці, обійму» нанизана історіями-випробуваннями, історіями-запитаннями та історіями-традиціями. Але всі вони у вустах бабусі — це одна велика історія про її, бабусину, любов, якій під силу здолати все. А далі вам уже розповість бабуся Стефанія.
521			_aДля широкого кола користувачів
546			_aукр.
650			_aЛітературно-художнє видання
653			_aПитання про життя. _aБабця. _aХалепа. _aДіти.
655			_aПригоди _vРоман
942			_2udc _cBK
999			_c14449 _d14449